Витинанка на Тернопільщині

Витинанка як вид народного декоративно-вжиткового мистецтва своїм горінням сягає в сиву давнину. Ще у Vст. до н.е. кочові народи прикрашали свій побут ажурними візерунками зі шкіри, хутра, повсті.Прототипом українських витинанок вважають невеликі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями, так звані кустодії, що служили підкладкою і оздобою для канцелярських печаток у середині XVIст. Витяті кустодії на документах виходять із вжитку в другій половині XIXст. А в середині цього століття в українських селах з'являються народні паперові прикраси, котрі призначались для оздоблення інтер’єру сільської хати: мережками з паперу люди прикрашали горщики для квітів, сволоки та віконні наличники в хатах, рамочки для портретів, картин.У розпитку паперових витинанок певну роль відіграли настінні розписи. На Поділлі паперовий декор співіснував із мальованим, інколи доповнюючи його. Мотиви орнаменту і способи розташування їх у витинанках аналогічні стінним розписам. Селяни віддавали перевагу витинанкам. бо виготовляти їх легше і швидше. ніж розписи, простіше змінити при наступній побілці хати.Виготовляли витинанки навесні перед святами, коли селяни білили і прикрашали житло. Подекуди міняли витинанки й перед Новим роком. На стіну їх наклеювали молоком, аби легко зняти при наступній побілці.Найдавніші українські витинанки. що дійшли до нас, походять з Прикарпаття і Західного Поділля. Збереженню їх сприяли етнографічні виставки. які в кінці XIX — на початку XXст. були дуже популярними. Це зокрема виставки у Тернополі (1887р.), у Львові (1894р.), в Бучачі (1995р.). Після них музейні збірки поповнились витинанками. Велика колекція ажурних паперових прикрас початку XXст. з Бучацького повіту потрапила по Львівського музею українського мистецтва.Популярними були ажурні віконні занавіски, декоративні рушники. Як вишивка і розпис, вони стали невід’ємною частиною оздоблення художньо-поліграфічної продукції, театральних декорацій. Не втратили вони й ужиткового характеру. В нашій області витинанкою займались здебільшого переселенці з Польщі.На початку XXст. вивчення та виготовлення витинанок проводилося в початкових і середніх школах та гуртках. Витинали «фіранки», «рушники», «рамочки», «серветки». Вони відзначалися досконалою технікою, високою орнаментальною культурою, глибокою традиційністю мотивів та гармонійним колоритом. Народні майстри творили витинанки на засадах ритму, симетрії та ажурності.Витинанки діляться на три великі групи — одинарні, складні та комбіновані. Раніше їх розвішували тільки на стінах сільської хати, а згодом вони були і над вікнами, і над дверима, і над портретами.У 60-70 роки дуже поширеними були фіранки і рушники, витяті ножицями. Цією технікою добре володіла В.Й.Яскілка з Підзамочка Бучацького району. Вирізані ножем фіранки С.А.Чайківської з цього ж села вражають ритміко-пластичним ладом композиції і лаконічним декором («зірочки», «кружальця», «ромбики»). Ажурні фіранки Г.Скрипки і Ф.Левчук з Улашківців Чортківського району мали дзеркальну одноосьову структуру.Невеликі одинарні витинанки Н.Є.Білецькоі з Бучача мають форму квадрата, ромба, розеток з лаконічним геометричним орнаментом. Узори О.Я.Загрійчук з цього ж міста переважно розеткової форми. Витинанки І.К.Яківчик з Пробіжної Чортківського району відзначаються ажурним дугоподібним орнаментом. Орнаменти на витинанках Ю.А.Мізик (с.Підзамочок Бучацького району) мають рослинний, дещо геометризований характер. До її витинанок близькі за художніми особливостями і способом виготовлення орнаментальні стрічки для поличок і великі віконні фіранки Ю.П.Жачко із Пліхова Бережанського району.С.Я.Батюк із Салівки Чортківського району віддавав перевагу великим розетковим композиціям (діаметром 30 см). витинаючи дивовижні паперові мережива на восьмипроменевому чи 16-променевому рапорті. Використовуючи прості орнаментальні мотиви, народний майстер, досконало володіючи технікою, створював оригінальні композиції, які успішно експонувалися на обласних та республіканських виставках.У 70-80-их роках на виставках з'являються сюжетні витинанки М.П.Бездільного (м.Бережани), М.В.Ремінецької (м.Тернопіль), Д.Г.Мимрика (с. Великий Говилів Теребовлянського району), М.Н.Бурдяк (с.Біла Чортківського району), Б.О.Стадничука (с.Михвилівка Борщівського району). Заслужений майстер народної творчості України М.П.Бездільний виступив як новатор сюжетних тематичних витинанок. Вони одинарні, виготовлені комбінованою технікою з різнобарвного паперу. мають рельєфну фактуру. Взаємопроникнення художнього витинання і графіки помітне у тематичних композиціях М.В.Ремінецької та Д.Г.Мимрика, в котрих важливу роль відіграють графічно чіткий малюнок, вивірений силует, дзеркальна симетрія і рапорт.У 1990 році на обласній виставці в Тернополі дебютантка Люба Козак із Бариша Бучацького району представляє оригінальні об'ємносюжетні витинанки з білого паперу.М.Н.Бурдяк (с.Ягільниця на Чортківщині), ще в роки війни почала витинати з паперу фіранки на вікна, розетки, сюжетні картинки для себе і для родини. Ці композиції зберігає і досі.Твори її експонуються на шкільних виставках, потрапляють і на вернісажі до Тернополя.У червні 1993 року Марія Бурдик взяла участь у першому всеукраїнському святі «Українські витинанки». що проводилося у Могилеві-Подільському на Вінниччині, де була відзначена дипломом і призом.Витинанки мають широкі перспективи розвитку і практичного застосовування. Вони можуть служити побутовими прикрасами житла та громадських приміщень, декором для книг та журналів, плакатів, газет і поштових листівок, використовуватися в творчій художній діяльності.http://www.irp.te.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=361:2009-11-06-17-29-15&catid=89:2009-10-30-18-22-27